Концепцiя вiртуальної пам'ятi. Вiртуальним наз. ресус в якому в уявi користувача, програмiста, або з точки зору програми користувача притаманнi якостi яких у нього немає. Так користувачу може бути наданна в розпорядження вiртуальна ОП розмiр якої перевищує всю реальну ОП, яка є в системi. Програмiст пише програму так нiби у нього в роспорядженнi є однорiдна ОП великого об'єму, але вдiйсностi усi данi якi використовуються програмою зберiгаються на одному, або декiлькох рiзнорiдних ЗП. Звичайно на дисках i при необхiдностi переносяться в ОП. Вiртуальна пам'ять- це сукупнiст апаратно програмних засобiв, якi дозволяють програмiстам писати програми якi перевищують розмiр реальної ОП. Для цього ВП розв'язує такi задачi: 1. Розмiщує данi на ЗП рiзного типу. 2. Перемiщує данi в мiру необхiдностi мiж ЗП рiзного типу. 3. Перетворює вiртуальнi адреси у фiзичнi. Всi цi дiї виконуються автоматично без участi програмiста. Тобто механiзм ВП є прозорим по вiдношенню до користувача. Дiапазон вiртуальних адрес до яких може звертатись працюючий процес наз. V- простором вiртуальних адрес, а простiр дiапазону реальних адрес наз. простором реальних адрес цього комп'ютера R. Не зважаючи на те що ми працюємо з вiртуальними адресами, необхiдно перетворювати V->R. Є рiзнi механiзми цього пертворення: DAT(Динамічне перетворення адрес пiд час виконання процесу). Сумiжнi адреси ВП не обов'язково будуть сумiжними в реальнiй пам'ятi. Таким чином користувач звiльняється вiд необхiдностi враховувати розміщення процедур, функцiй в програмi. Комп'ютур розглядається як логiчний засiб який забезпечує реалiзування необхiдних алгоритмiв, а не як фiзична машина з унiкальними характеристиками.